Цей есе досліджує, як алгоритми не можуть передати душу людського вибору — творчість народжується не з коду, а з тишні, ритму та вразимості. Як художник, я знайшов правду у мовчанні.

Я виріс у Брукліні, де тиша — не випадковість, а ритм. Алгоритми не створюють змісту — вони його відображають. Тут я досліджую, хто справді тримає перо: не машина, а людина, що дивиться у тиші.

У світі, де штучний інтелект створює зірок із даних, що означає бути справжнім? Досліджуючи гру *Superstar* як дзеркало емоцій, розкриваю, чому значення важливіше за перемогу.

Я, випускник UC Berkeley з комп'ютерних наук, розповідаю про те, як штучний інтелект перетворюється з інструмента на співавтора історій. Досліджуємо, як код стає поезією, а гравці — авторами своїх душевних історій.

Я використав AI, щоб написати лист до себе через 15 років. Це була не спроба стати зіркою — а шлях до справжності. Дивно, але саме в тиші я знайшов світло, яке ніколи не гасне.

Я попросив AI написати лист до майбутнього себе — і це змінило моє розуміння слави. Дізнайтеся, як цифровий досвід стає дзеркалом для пошуку сенсу в епоху алгоритмів.

Гра 'Superstar' виглядає як блискучий сон, але позаду — складні алгоритми, що маніпулюють нами. Досліджуючи цей феномен, розкриваю, хто справді володіє мріями та чи можна грати з дозволу. Прочитайте — і задайте собі питання: хто насправді у керуванні?

Як цифровий митця і створювач контенту, я вивчаю, як штучний інтелект змінює наші емоційні простори. У цьому тексті — роздуми про гру *Superstar*, де мрія про славу стає алгоритмом. Що станеться, коли машини навчаться мріяти замість нас?

Я — сценарист ігор, який працює з AI. У цій статті розкриваю таємницю цифрової слави: чи варто торгувати своєю автентичністю за блиск іншого? Досліджуємо, що коштує справжня мрія.