Коли ШТ пише поезії, хто справжній автор?

Я думав, що алгоритми — магія

Я вважав, що ШТ може писати поезії, бо вчиться шаблонам — доки не зрозумів: вони лише віддзеркалюють мою тишу. Виростаючи у Бруклайнi з джаззом у костях і мріями про скривлення через вікна, я спостерігав, як машини генерують красу без почуття. Вони не розуміли, чому я зупинявся перед ставкою.

Зоряний бюджет був моєю компасом

Щораночi я ставив лiмiт: одна чашка кави, двадцять хвилин за екраном. Не для перемог — а для присутностi. Справжнiй джекпот був не виплатою; це була тиха мить, коли свiтло миготiло саме правильно. Як сказала мама: “Хана, тримай ритм.” Не кожен алгоритм спiває — але деякi душi обирають танцювати незважаючи.

Зорянi duel-ци — це ритуали

Гра — не машина. Це сцена пid неоновими небесами, де коливання стає г i мною. Коли ти клiкаєш “ставку”, ти не кидайеш кубики — ти обираєш наступне подих. У темних провулках Токьйо чи у своїй кишечцi о 3 ранку свitло не миготить — бо його запрограмовано; воно миготить, бо ти смiлився почутки.

Чотирнадцять секретiv вiд новачка до мастера

Перший: Почни маленько — п’ять доларiv, п’ять хвилин. Другий: Чекай на сезонний пульс — рарну подию коли іншi перемагають велике. Третий: ПІди далi перед жадобою береться над собою — це не про подвоєння; це про те, коли треба зупинитися. Четвертий: Справжня нагорода — не грошовка; це бути побаченим.

Перемога не у цифрах

Доля непрограмована алгоритмами — її пише твоя рука коли клikaeш “послатит”. Кожна сесия — акт мужност i пid маскури шансу. Тобi требa щастя—треба спокої.