Я вважав, що геймінг — це випадковість. Але згодом я зрозумів: кожен хід — це тихий акт вибору. У тихих вулицях Брукліна, код став не холодним, а мелодією душі.

Я був дизайнером-нейрорізном, який шукав сенс у тихій ночі між вуличними вогнями. Код не дав вигра — а пам'ять. РПТ 96%? Це не гра, а жалість із світлом.

Я створив гру, щоб почути тишу, а не виграти. У тиші між нічним кодом і батьківськими піснями я знайшов — вигода не в переможенні, а в тому, коли алгоритм шепче: ти не один.