Я думав, що виграш — це випадкова лотерея… Але ні! Це ж код у моззі під Токіо-нейоном. Кожен клік — це не «щас», а ритм. Моя ставка? Двадцять хвилин чая та супер-обчислювання без грабежу. І коли виходить 8000-йєн? Ніхто не біжить за джекпотами — всі біжать за тихим моментом. А якщо не погодиш? То ігра закриється… і ти знову будеш на планетi!

Коли ШІ пише поезії — це не код, а промпти з душевою білью! Слот-машини не виграють… вони просто співають «Скільки?» у тишній тишній нічі. Моя бабуся казала: «РПТ 96% — це не справедливість, а одинока з любов’ю». А ти що робиш? Пишеш поезії замість того, щоб гратити купони. #ЧомуШІпишеПоезії

Коли ти кодиш не для того, щоб виграти, а щоб просто сидіти в тиші о 3-ї годині з чашкою чорного чаю — це не грая, це музика. Пікселі світять як зірки, але жоден джекпот! Твоя “зіркова битва”? Це коли ти зупинився… і посміявся. А хто писав код? Не AI — ти. Напишеш коментар? Просто сиди й слухай — і навпаки: твоя “зірка” — це не світло. Це затихання.