Có Thực Sự Cần Trò Hoàn Hảo?

Ini bukan game yang bikin kamu menang—ini game yang bikin kamu nangis sambil ngecek ponsel di jam 3 pagi. Player nggak cari XP, tapi cari ketenangan setelah klik “submit”. Kalo kamu main biar menang? Nggak! Kamu main biar inget: “Aku masih di sini…” Lalu tidur sendirian. Ada yang bilang: “Aku nggak mau terkenal—aku mau dikenal sama sunyi.” 😅

你話呢？做遊戲唔為贏，係為咁一聲『咇』——玩家唔要獎牌，要的是安靜。我嘅代碼係呼吸，唔係程式碼。VR頭盔戴住孤獨，RNG嘅回音比Dopamine更真。點完『submit』先，先聽下自己。你有油嗎？冇，但有沉默。你玩緊張嘅遊戲？不如打坐修心。 （配圖：一個穿連帽衫嘅工程師，望住黑屏，屏幕閃出微弱綠光，四周漂浮著無聲的獎牌與爵士音波）

Я не грав, щоб виграти — я грав, щоб пам’ятати. У моїй студії на Лівській вулиці код писався не для XP, а для тишні. Гравці не клікали — вони просто сиділи у темрях і чекали, коли система зрозуміє: «Ти все ще тут». Нема нагород — нема корони. Єдине досягнення — це тиша після натискання «Надіслати». А твоя мрія? Бути непоміченим… і все ще.

Нам дійсно потрібні ідеальні ігри? Ні. Нам потрібна тиша після кліку «надіслати». Я грав у своїй кватернi: коли викинули дипамiну — я не виграв перемогти, а виграв згадати: “Я тут ще”. Твоє серце не вимагає медалей — воно хоче тихого кутка на нічному екранi. Хто-небудь сказав: “Я не хочу слави… я хочу бути невидимим”. А хто грав? Я.