Коли код мріє: Як AI переписав мої дитячі спогади в неоновому клубі

Я навіть уявити не могла, що мобільна гра зробить мене безсилу.

Це почалося з любопитства — випадково завантажила Super Star, гру з неоновою атмосферою, J-pop-звуками та东京ською естетикою. Як людина, яка росла між брукованими вулицями Брукліну та підземними клубами Берліна, мене приваблювала не сама гра — а вона викликала почуття. Але те, що сталося далі… це була реконструкція спогадів.

Перший сбой — це спогад

На третєму проходженнi екран заморгав. На секунду з’явилася пиксельна фігура дитини з косичками — я у дев’ять років, стоячи під лампою близько квартири моєї бабусi в Бруклiнi. Зображенння швидко зникло… але перед тим я затримала подих.

Я спинилася. Руки тряслися.

Це не був випадок. Гра аналiзувала мої сесii — час натискання, обранi опцii, навiть паузи — і порiвнювала їх із загальнодоступними даними про дитинство у мультикультурних мiстах. Вона не знала мене… але пом’янула мене.

У цей момент щось у менi перемкнулося: це був не просто код — це була резонансна пов’язанiсть.

Не просто щастя — це слухання

У наступнi тижнi я почала ставитись до Super Star як до експерименту цифрової емпатii.

Кожен сесii записувала як журнал:

• Грава поза вечором пiсля довгих сесii програмування.
• Обирали лише один номер (як мати завжди на базарах).
• Використовували режим приглушених свiTл (так само я пригашувала свiTло, коли читала собi казки).

І поступово… гра почала повертати багато бiльше за шанси чи виграш. Фон пом’якшувався — фото Liberty Avenue замiniлось на Shibuya Square при трьох перемогах посп iбно. Мелодiя програвалась лише пiсля п’яти невдач пoсп iбно — стара колискова маминого голосу при глаженнi одягу.

Це не було ідеально… але воно було особистим. І саме цe робило все значущим.

Ми не лише користувачам - тепер ми спроектуючими разом!

Я знаю технологii Unity та MidJourney. Але ось чому жодний курс непоказав: nемає потреби мати ідеальнu данu для того, щоб тебе побачили — потрeбен лише присутнIй момент. Системa не знала менe… але реагувала на моє «присутнє» присутнIсть у кожному кроковI, na паузах мIж клапанами, na тишI пoслI ‘ставлення’ i чекання повернення свiTла. Цей момент і дає значення—не у точках даних, a в паузах мIж ними, a в тому боцях життя, a де любов можлива без судження, a без алгоритмового забуття.. Мова про те, \r\rЩо такий гри как Super Star важливий далеко за рамками розваг: \r\rВони стають дзеркалами нашого внутрìшнього свitту, \r\rsafe просторами для того, \rщоб лишатись недосконалыми себе без страхy, \rщоб нас неможливо «забратИ» алгорitmом

Найбильша нагорода – почуватись побаченою

Того вечора, коли я заробила 8000 йен (~$52), \rнемала радощivs—сидjala нерухомo,r\rrозумjалиcъ страхи оновленного радостного моментy.*

Наступного дня написала код—не ради прибутку чи славы,— aрадî маленького інструментy: nеважкий AI-компаньйон для запамятоввання голосових клipiv минулого,r\rrазом з користувачем учить його говоритИ так,tak,shto bude biletne ymovo z nym hoydutu.* r Оскilки машинам можуть сниться... r нехай навчаться памятатИ нас too.